Цей семестр був складний, через те, що не всі мали можливість доєднуватися до пар, не всі мали можливості виконувати завдання, багато хто мушив залишати дім, але головне –  цей семестр  співпав з палаючим словом ВІЙНА.

Увесь цей семестр була разом зі студентами і можу подивитися на їх роботи трохи з відстані.

Для мене, як і для авторів проєкту Save Education важко було зосередитися на навчальному процесі, важко було підлаштуватися під графік – “праюємо  лише без повітряних тривог”, важко, коли студенти не виходять на звязок, або знаходяться на окупованих територіях, і тому кожний день може бути “останньою можливість” виконати завдання, надіслати роботу, отримати оцінку.

В межах дисципліни журналістський фах, ми вирішили, що в час новітніх медіа, ми щось спробуємо зробити, але ЩО саме, коли ми усі не могли зупинитися читати новини про війну….

Перше, що я почула від студентів –  “Ми не можемо більше говорити про війну”

Кожного разу якась тригерна тема, слово, и хтось не стримував сліз, бо залишитися осторонь того, що в твоїй країні йде війна важко. Але ми не військові, мені власний досвід підказував, що спілкатися з тим, хто пережив бомбардування Маріуполя, окупацію, втрату  близьких – це випробування не тільки для досвідчених журналістів, бо кожну історію кожну долю ми пропускаємо крізь себе – ми не можемо не відчувати біль кожного українця…

Тому ми вирішили що будемо чесно розповідати про себе:  про свій досвід, про свої відчуття та про своє життя. В ьому семестрі через війну наші студенти опинилися за тисячі кілометрів від університету: Корея, Німеччина, Австорія, Норвегія, і це не повний список…..

Над поєктом працювали мобільно і плідно

Всі намагалися максимально вчасно виконати роботу, були відповідальними, і вміло розділили роботу: хтось записував відео, хтось робив дописи, хтось координував процес. Не знаю, як моїм студентам, а мені дуже сподобалося, тому що відчувала той драйв, який завжли супроводжує нормалний медійний проект в реальному житті.

На одной з останній зустрічей перед тим, як вирішували долю колективного проекту, почула від студентів, що вони з захопеленням обговорюючи створення сторінки в Instagram та міркували як продовжать проєкт.

Для мене це – найкраща новина.

Якщо ми можемо будувати плани, мріяти та чекати продовження – то наша історія, не закінчується, а обов’язково продовжиться попри всі складнощі.

Тому я дякую усім моїм студентам, які писали матеріали, монтували створювали контент, і так само, як і я вірили в наше майбутнє….. Це був цікавий, але складний проєкт начасі!

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.