Божевілля чи креативність? Незалежні, однак ніким не визнані держави

Spread the love

1 травня 1969 року була збудована платформа 400 квадратних метрів, за 7 миль від берега італійського містечка Римині і проголошена незалежною державою, котра проіснувала рівно 55 днів.

Фото взято з: ttps://quartopiano.livejournal.com/1635253.html

Історія ця почалась  1958 року, коли італійський інженер Джорджио Роза вирішив збудувати платформу за 11,6 км від міста Римині. Згідно тодішнього законодавства, територіальні води, котрі знаходяться за 10 км від міста, або 6 миль від берега, не є власністю держави. Ці води вважаються спільними, тобто нікому не належать, чим і вирішив скористатися Джорджио.

Хочеться наголосити, що на свій проект він витратив близько 10 років і все аби реалізувати мрію – збудувати власну державу зі своїм президентом і правлінням в якому було б дві жінки, що на той момент також було не меншим абсурдом.

Острів Роза був не просто голою платформою, там також було розташовано: бар, ресторан, нічний клуб, магазин сувенірів, ходять чутки, що  там ще була власна радіостанція, однак скоріш за все це лише чутки. Інженер не планував цю платформу, як звичайну розвагу для туристів, а хотів домогтися всесвітнього визнання, що це незалежна держава. Слід зазначити, що в цієї держави був власний герб, гроші, навіть власна мова.

Закінчилась ця неймовірна історія тим, що італійська влада, котра увесь час намагалася зупинити інженера,  відправила туди корабель з італійського воєнного  флоту  і наказала зруйнувати цей острів, корабель влучив військовими ракетами і острів назавжди було зруйновано.

Після цього відбулися зміни в законодавстві і територіальні води Італії були перенесені на 12 км від берега. Італійці часто жартують, що зруйнування острова Рози – єдина війна в якій вони змогли перемогти.

Однак Джорджио Роза не був єдиною людиною, котра намагалася створити власну державу, його колега по мрії швецький художник Ларс Вілкс теж прагнув це зробити і все ж таки зміг.

Держава Ладонія, котра знаходиться у Швеції, являє собою берегову лінію вздовж моря, між двома скульптурами: Nimis та  Arx, котрі створив сам художник.

Скульптура Nimis являє собою величезну дерев’яну споруду з кількома вежами, по котрим можна ходити як по лабіринту.  Arx – кам’яні споруди, котрі нагадують руїни замку.

Фото взято з: https://animalworld.com.ua/news/Virtualnoje-gosudarstvo-Ladonija-Ladonia

Місцевій владі не подобалися скульптури Ларса, тож їх багато разів руйнували, накладали штрафи навіть був початий юридичний процес аби прибрати їх, однак Вілкс стояв на своєму та постійно відбудовував їх знову і знову.

Одного разу, коли Ларсу виписали 25 штрафних квитанцій він підписав їх і продав як витвір мистецтва просто у судовій залі. Також, дуже довго тривав судовий процес з приводу скульптури Arx і художнику присудили близько 100 штрафів, тож не довго думаючи він вирішив «видати» скульптури, як книгу. Каміння було пронумероване як сторінки, перші 352, так звані сторінки були продані 300 різним покупцям. У 1999 році з’явилася ще одна “книга” – “pocket-version” Arx.

Фото взято з: https://www.ruqrz.com/malye-gosudarstva-kotoryh-net-na-kart/18-4/

Тож, не дивно що така неординарна людина створила власну країну і в 1996 році проголосив її незалежність. Громадянство цієї країни може оформити кожен на її власному сайті [https://www.ladonia.org]. Саме так, в країни є власний сайт, зареєструвавшись на якому ви можете оформити громадянство, або стати місцевою баронесою чи міністром чого завгодно (наприклад, є міністр стрибків та міністр апельсинів), однак це вже буде не безкоштовно.

Ладонія має свій герб, прапор, мову, газету, валюту, також громадяни країни періодично обирають собі королеву і генерального секретаря. Навіть були випадки, коли Ладонія оголошувала іншим країнам війну, на щастя, далі листа діло не дійшло.

Останні кілька років Ладонія живе собі спокійно, звичайно, ніхто не збирається її визнавати як незалежну країну, однак як самого Ларса так і його країну ніхто не чіпає і її мешканці інколи приїжають туди помилуватися природою, адже країна ця знаходиться на території заповідника.

Важко сказати, ідея Джорджио Рози та Ларса Вілкса повне божевілля чи креативний підхід до своєї професії, може і те і інше  – це вже кожен сам для себе вирішує. Однак неможливо заперечувати їхнього таланту та завзяття у підході до ідеї, в котру вони вірили.

Related Posts

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *