Кожен повинен мати “свободу слова” ( продовження)

- Окрім того, що Ви ведучий «Свободи слова», працюєте також і на радіо. Що підштовхнуло до формату передачі про рок музику?

Насправді це не перший мій досвід. Коли я працював на ВВС, там була така рубрика ранкова – «Музичний вибір». Людина брала якусь музичну композицію, про неї дещо цікаве розповідала і пускала в ефір. Але хотілось спробувати себе в тривалішому жанрі. Коли мені на радіо «Ера» запропонували таке робити, я десь півроку не міг знайти на це час. Потім ще місяць узгоджував із юристами телканалу ICTV, із керівництвом. Вони сказали, що юридичних підстав не дозволяти мені це робити не можна, і я вийшов на радіо «Ера». Передача зроблена у форматі розмови. Люди телефонують до студіі. І я ставлю їм питання для конкурсу. Доречі, іноді я кажу, що якщо Ви помітили в моїх словах неточності, будь ласка телефонуйте і кажіть про це, тому що це наше спільне знання. Якщо воно буде точніше і повніше, то всі ми будемо більше зацікавлені.

Оцініть, будь ласка, популярність року на сьогоднішній день.

Гадаю, що така музика не дуже популярна. І проблема в тому, що багато, зокрема молодих людей, її просто не чують. Політика музичних радіостанцій така. Але люди, послухавши, кажуть, що їм виявляється цікаво.

-  Як виявилася любов до рок-музики?

Років до 16 я рок музику може й чув, але не звертав на неї уваги. І перша пісня, яка мене, так би мовити, пробила, це «Chirpy Chirpy Cheap Cheep» шотландської групи « Middle of the Road». Вона раптом мені показала, що є та музика, яку мені не радять слухати, але вона чогось варта.

- Чи вплинула творчість «Вeatles»,  на формування Вашого музичного смаку?

Потім справді були пісни «Вeatles», які виходили в Радянському Союзі на гнучких пластинках в обкладинках, на яких було написано «вокально-інфструментальний ансамбль». Навіть без назви. І я мало знав тоді про «Вeatles». І судячи з їхнього акценту, вимови, я думав, що вони американці. Ну це знаєте, як все заборонене тоді в Радянському Союзі начебто походило з Америки, так і думав. А потім вслухався і в слова, і в музику. І мені здалося, що ці люди і мислять по-інакшому, і дають якийсь ширшй світ. І тому «Вeatles» залишається серед моїх найулюбленіших груп. Среде них Макартні і Джордж Харрісон.

- Ви спробували себе не тільки в якості ведучого, але й учасника розважального шоу. Чому обрали «Останній герой»?

Тому що мені так сказали на каналі. Генеральний директор сказав: «Андрію, ми вважаємо, що твоя поява в «Останньому герою» буде корисною для каналу».

- Судячи з усього, полюбляете різноманітність. Андрію, чому Ви стали вегетаріанцем?

Мені здалося, що так буде цікавіше жити.

- І що, справді стало цікавіше жити?

Так, ну тому що, по-перше, я дещо готую сам, куховарю. І знаєте, коли ти позбавлений м’яса, риби і ще дечого, які просто можна кинути на пательню, додати цибулю, і воно тобі вже пахне, або просто сала там нарізати…А тут треба вигадувати, треба шукати нові комбінації, сполучення горошку, моркви, капустки.

- А як вегетаріанство вплинуло на Ваше здоров’я?

Я гадаю, що мої якості від цього не погіршилися. Ані здатності, ані спроможності.

- Ви стали краще себе почувати?

Я не став гірше себе почувати. Куховарння дає мені задоволення.. Ну може це мазохізм такий – долання певних труднощів. Якщо я опиняюся в ресторані, особливо в якомусь, умовно кажучи, висококласному, то там виявляється, що для вегетаріанця є 1-2 страви. І все. І то їх непросто знайти. Якщо це середньої руки ресторан, то там легше.

- Вегетаріанство сьогодні – не дуже розповсюджене явище. Що потрібно робити, щоб це змінити?

Розповідати наскільки це цікаво і насправді наскільки це корисно. Тому що дієтологи кажуть, що це здоровіше, ніж просто їсти м’ясо. Хоча, треба зауважити, що, ось, наприклад, у мене 4 група крові, тому мені легше переходити на вегетаріанство. Я читав у дослідженнях, що людям з 1 і 3 групами крові складніше обходитися без м’яса, і їх перехід на вегетаріанство може навіть завдати шкоди.

- Поділіться рецептом улюбленої вегетаріанської страви.

Ви берете пір –  шинкуєте його і селеру, і шинкуєте її (не коріння, і не листячко, а стебла). І в цей час у Вас на пательні уже розігрівається олія (або кукурудзяна, або, все ж таки, соняшникова, я, до речі, оливкової і не використовую). І Ви кидаєте туди спершу селеру, потім – пір, потім – гриби (краще, щоб це була глива,  якщо немає гливи, можна печериці). Потім можна додати туди один, ну максимум два, мілко порізаних червоних чи зелених перця, солодких. І закінчуєте це все їстівними каштанами. Перевага цієї страви у тому, що її можна припинити готувати, в принципі, коли завгодно. Її можна їсти сирою, можна трішки підігріти, можна розсмажити до коричневого, але всі інгредієнти смачні, ну на мій смак, і самі по собі. Якщо це добряче перемішати і трошки підсолити (хоча я й не солю майже), то виходить добре.

Дар’я Агафонова, Анастасія Старостенко, Марина Бачуріна, Юлія Мірошниченко спеціально для «Mediasvit» .