На вулицю по правду

Всяка велика справа починається з малого. І сьогодні маріупольці зробили помітний крок в напрямі до чогось нового, великого. Опівдні під будівлею прокуратури відбувся мітинг на честь Северина Кравченка, убитого 3 грудня у нічному клубі “Арка”.

Ситуація з Северином мене дуже зачепила. І сумнівів у тому, чи іти на мітинг під стіни прокуратури Маріуполя, у мене не було. Проте, як виявилося, багато людей було іншої думки. І головне їхнє питання звучало дуже просто: “У чому сенс?” І я відповідав до жуті банально: “Сенс у тому, щоб прокуратура не спустила все на гальмах і винесла справедливе рішення”. Але зараз, уже після мітингу, все стало очевидним.

Мітингувальники із плакатами

Сенс був у тому, що люди прокинулись. Адже це уже далеко не перший подібний випадок в Маріуполі – навіть за цей рік можна знайти з десяток прикладів. Але раніше громада мовчала. Домовчалась. І нарешті заговорила. Можливо, не так гучно, як хотілося б, але дуже чітко і виразно. Посил до можновладців та авторитетів вийшов абсолютно недвозначний: “Ми хочемо жити у правовій державі, і ми будемо жити у правовій державі”. Як сказала тітка Северина, “справа не в тому, що він загинув. Справа в тому, що він має бути останнім“.

Але по пордяку… Підійшовши до прокуратури хвилин за 5 до визначеного часу, я впав у ступор. Розсипавшись дрібними купками по площі, стояло не більше сотні людей. Це був крах. Навіть близькі друзі Северина із плакатами “Сьогодні Северин, завтра – ти” та “Кравченко Северин – не забудем, не простим” виглядали надто непереконливо.

Прийшли і старі...

...і молоді

Та все-таки маріупольці прониклись цією історією, і потихеньку кількість учасників збільшувалась. За найбільш скромними підрахунками, на мітинг прийшло близько 300 людей, за найбільш оптимістичними – майже вдвічі більше.

Вчора я писав, що, якщо на мітинг прийде 500 людей, це буде перемога. І зараз не зрікаюся цих слів. Навіть якщо там і не було півтисячі, усе одно це перемога. Перемога народу над владою, мирних жителів над мафією, добра над злом – називайте як хочете.

Більше того. Відбулося те, чого я просив. Хай більшість учасників мітингу складала молодь, але серед неї також можна було побачити і дівчаток років 10, і згорблених бабусь-дідусів. Зібрався весь Маріуполь – у мініатюрі, звісно. Але те, що небайдужі знайшлися в усіх верствах населення, – це теж перемога.

Резолюцію підписало щонайменше 350 осіб

Іще одна перемога – це відсутність партійних кольорів. Так, на мітингу виступали і правозахисники, і навіть депутат міської ради. Але ні в кого не вистачило нахабства заявити в цей день про те, що “наша політична сила вам допоможе”. Це була зустріч, на яку звичайні люди запросили інших звичайних людей обговорити свої нагальні проблеми. Без політики. Без гасел. Просто по-людськи.

Виступали друзі Северина, виступали інші жертви свавілля, виступали просто люди, яким наболіла ця ситуація. І лейтмотивом цих виступів була думка про те, що свідки подій (яких, за даними міліції, було аж 30!) бояться співпрацювати зі слідством. Шановні… Якщо ВИ зараз змовчите, і убивця вийде на волю, наступною жертвою також можете стати ВИ! Майте це на увазі.

Прозвучала навіть дещо абсурдна і абсолютно ідеалістична думка про те, що одну з вулиць міста необхідно перейменувати на честь Северина. Знаєте… З одного боку, перейменовувати вулиці на честь кожної жертви бандитизму, – ніяких вулиць не вистачить. Але з іншого боку, мабуть, хлопець, який віддав своє життя, щоб захистити іншого, достойний цього.

Друзі та знайомі Северина запалили свічки біля нічного клубу "Арка"

Під кінець учасники мітингу заслухали резолюцію, у яку поспішно був включений пункт про перейменування вулиці, та одноголосно прийняли її. Під документом підписалося щонайменше 350 осіб. Більшість після цього одразу ж розійшлася, але дехто пішов до сумнозвісного клубу “Арка”, що знаходиться у ста метрах від прокуратури, щоб запалити свічки та покласти квіти до місця, де було убито Северина.

Сумна історія повинна була б мати сумний кінець… Але і тут не склалося – у момент покладання квітів якраз навпроти “Арки”, із центрального ЗАГСу міста, під оплески та крики гостей вийшла нова подружня пара. Одне життя закінчилось – нове почалося. І дай Бог, щоб у ньому більше не було таких історій.