І впадуть небеса…

Цим фільмом я виніс мозок усім своїм знайомим. Нескінченні потоки сльозливих статусів із закликами сходити в кіно та таке ж саме нескінченне скигління при зустрічі – про “Скайфол” від мене не чув тільки глухий.

І все ж я це зробив. Не став чекати виходу DVD, і тим більше завантажувати CamRip. Я пішов у кіно.

Всі розумно мислячі люди прекрасно розуміють, що зняти шпигунське кіно (і бажано – хороше шпигунське кіно) у сучасному світі – задача не із простих. Скоріше, навіть із неможливих. Так, культ Джеймса Бонда був цілком зрозумілий у 60-і, 70-і і навіть 80-і роки минулого століття. Але зараз… Зараз все це виглядає атавізмом, м’яко кажучи. І на черговий фільм бондіани, в основному, прийшли крейзі фани серії та любителі стрілянини.

Я не знаю, що отримали другі, але перші (і я в їхньому числі) – кайфували з першого і до останнього кадру. Сюжет досить простий: черговий злодій викрадає черговий диск із черговою важливою інформацію, що спричиняє чергову кризу національного масштабу. І, щоб знешкодити його, в черговий раз МІ6 доводиться звернутися до послуг агента 007. Але такі фільми ніколи, за винятком хіба що часів Холодної Війни, не брали глядача власне сюжетом. Вони брали іншим. І цей конкретний фільм взяв мене деталями.

Перше, що кидається в око (чи то пак, у вухо), при перегляді фільму, це повернення старої класичної “Теми Бонда“. Її не використовували у попередніх двох стрічках, за що творці тих фільмів добряче отримали на горіхи від прихильників. Перша ж поява Бонда у кадрі супроводжується саме цією поверненою рідною темою, і ми сходу можемо зрозуміти що нас чекає зрештою не просто бойовик, а нова серія Бонда.

Прекрасний саундтрек від Adele, який уже став світовим хітом, також виконано у стилі, притаманному всім титульним пісням бондіани. А на фоні вступних титрів, які, на мою думку, є найкращими за всі 23 фільми, пісня Skyfall звучить просто божественно.

Бонд знову п’є забутий у “Кванті милосердя” коктейль горілка-мартіні (змішати, але не збовтувати, – так!), і знову кохається із жінками, попутно вирішуючи свої проблеми та проблеми Британії. З жінками, до речі, окрема історія. У кожному із попередніх фільмів жінка, із якою він проводить час, або зраджує його, або убивається головним злодієм. Клавіатуру розриває від бажання написати, чи пішли автори “Скайфолу” одним із цих двох шляхів, але я все ж не хочу зруйнувати жодної інтриги фільму.

Супершпигун дістає зі своєї схованки занедбаний, але такий рідний Aston-Martin, і в цей момент хочеться співати. Це просто рай. І вишенка на цьому торті для бондомана – фраза, якої ми теж не чули уже два фільми: “Бонд. Джеймс Бонд”.

Дія фільму знову розкидана по всьому світу. Тут вам і неймовірної постановки бійка на скляному даху Шанхайського хмарочоса на фоні рекламних голограм; і вибухи у серці Лондона; і епічна кінцівка у родовому маєтку Бондів десь у горах Шотландії. Динаміка, динаміка, і ще раз динаміка.

А іще – міс Маніпенні чудово стріляє! І так – у фільмі знову буде міс Маніпенні. Ну не питайте тільки, хто це. Подивіться. При чому з самого-самого початку.

Деніел Крейґ дедалі кращий у ролі Бонда. Вже після “Казино Рояль” мені стало зрозуміло, що це гідний конкурент серу Шону Коннері, і після “Скайфолу” я тільки впевнився у цьому. Геніальний, пофарбований спеціально для цього фільму блондином, Хав’єр Бардем створив дуже яскравий і живий образ приниженого і скривдженого злодія-актора, який, крім усього іншого, іще й намагається звабити самого Джеймса Бонда. Уже свій сьомий фільм у ролі керівника МІ6 агента М відіграла Джуді Денч, і цього разу її роль була куди помітнішою, ніж раніше. Зрештою, саме на темних плямах її біографії будується сюжет.

Цікаво виглядав також лорд Волдеморт, а в побуті Ральф Файнс, який виконав цілих дві ролі у цьому фільмі. Людину одну, але ролі – дві. А відверто здивував мене новий “сивий професор-інтелігент” Q у виконанні 32-річного Бена Вішоу.

Незважаючи на те, що фільм я дивився широко розплющеними фанатівськими очима, деякі цікавинки я все-таки помітив. Оператор (чи режисер?) навмисне зловживає крупними планами персонажів через мокре скло автомобіля.

Спочатку так з’являється М, яка переживає найстрашніший час у своєму житті. Потім виникає аналогічний кадр Бонда – він розмірковує про свою долю. І насамкінець – Сильва, який от-от має здійснити свою омріяну помсту. Є в цьому щось… символічне.

І друге. Плани Шотландії вражають. Їх було мало, на жаль, але уже за кілька секунд зрозуміло, що панорама, у якій машина їде полем на тлі гір, – пряме посилання до Кубрикового “Сяйва”, усвідомлене чи ні. І до біса готична атмосфера маєтку Скайфол, у якому відбувається фінальна сутичка, чомусь утверджує мене в цій здогадці.

Навряд чи фільм поб’є якісь прокатні рекорди. Це не “Аватар”, і навіть не “Темний лицар”. Але щось у ньому є. Щось, що змушує затамувати подих при вступних титрах, і видихнути тільки на фінальних, які – дай Бог тобі здоров’я, Сем Мендес, – містять хресоматійний кадр: вид на Бонда із дула пістолета. Щось, завдяки чому агент 007 задовольнить усіх своїх давніх прихильників і привабить нових. Щось, через що хочеться прийти додому і одразу ж написати відгук про фільм.

І зветься це “щось” дуже просто. Це Бондіана як вона є!