Мій Євро-день

Бути українцем, любити футбол і не відвідати хоча б один матч Євро – страшний гріх. Грішити іще й через футбол я не мав наміру, тож вибору у мене не залишалося…

Квиток на матч Франція-Англія

Квиток на матч я отримав в останній момент і великою мірою випадково. Звісно, я хотів подивитися гру збірної України або хоча б інших учасників нашої групи, але придбати квиток на матчі групи D в місцях продажу виявилося неможливим іще за два тижні до старту першості. Однак благо – є футбольні форуми, на яких ті, хто не має можливості поїхати через півкраїни на гру, але має квиток, пропонують їх до продажу. Там же знайшов свій квиток і я, а вже вранці 11 червня тримав заповітний папірець у руках…

До Донецька я приїхав рано. І, мабуть, це було правильне рішення – я бачив на власні очі, як місто перетворювалося. Ще о третій годині дня місто жило звичайним ритмом. Люди бігали, заклопотані у своїх справах, наче і не підозрюючи, що сьогодні до їх міста приїздить Чемпіонат Європи з футболу, а волонтери в поодиноких пунктах туристичної інформації, сформованих спеціально для Євро, мляво перекидувалися у підкидного.

Важко сказати, коли все почалося. Та одної нічим не примітної хвилини стало зрозуміло, що ніякої помилки немає і матч Євро в Донецьку справді сьогодні відбудеться. На центральних вулицях міста, наче нізвідки, повиринали приїжджі фани – неймовірно багато росіян (що й не дивно, з огляду на географічну близькість), великі групи французів та відносно невеличкі компанії англійців. Росіяни без перебільшення безперервно підтримували свою команду, скандуючи навсібіч “Россия, Россия”, із французами поговорити, на жаль, я не міг, але не міг також і випустити нагоди поспілкуватися з англійцями.

Англієць, футбольний вболівальник, журналіст із 43-річним стажем

Англієць, футбольний вболівальник, журналіст із 43-річним стажем

Оцей чоловік, який, за його словами, 43 роки пропрацював у газеті в Лідсі, на питання “Як Вам Україна?”, не задумуючись відповів “Люди привітні і дружні, жінок красивих багато – а що іще треба для щастя?” І правда – що іще? Усі ми знаємо, що наші дівчата – найкрасивіші, але ми це знаємо всередині країни. А коли цю думку підтверджує західноєвпропейський гість, – це уже зовсім інший рівень визання.

На свій подив, згодом я виявив, що більшість англійців у будь-якій компанії – теж незнайомці, які збилися в групи тільки сьогодні. І це круто. Звісно, нашим землякам також притаманно об’єднуватися десь на турецьких курортах, але мені цього спостерігати не доводилося. І сам факт того, що абсолютно різні люди, які б ніколи і ні за яких обставин не змогли б стати друзями у звичайний час, раз і назавжди зблизилися завдяки футболу, надихає.

Зрештою я й сам приєднався до одної з таких новостворених компаній і провів із ними три незабутні англо-українські години, сповнених класичними вагонними розмовами на всі теми від погоди та футболу до життєвих планів та особистої філософії. Ну і, звісно, Патрік і компанія тепер зможуть блиснути вдома у Ковентрі фразами “Дякую” та “Я тебе кохаю” – без цього я не міг їх відпустити.

Англійці готові до матчу

Після декількох фотографій з пам’ятником Beatles та передматчевого обіду у вигляді хот-догів ми пішли на стадіон. Що й казати – зростання напруги по мірі наближення до Донбас-арени було відутно ледь чи не на фізичному рівні. Люди сповзалися з усіх сторін. Хтось зупинявся, щоб зробити бойову розкраску на обличчі, хтось доїдав останнє морозиво, хтось стояв понад дорогою в очікуванні автобусу з гравцями… І всі чітко розуміли близкість першого ігрового дня в нашій групі.

Російський вболівальник просить актора на ходулях присісти

За декілька хвилини ми увійшли на територію стадіону (до речі, окремі входи для чоловіків і жінок – дуже незвичне явище для українського вболівальника, проте безумовно корисне). Послухали ритми українських барабанів, подивилися на акторів на ходулях, сфотографувалися на пам’ять і – розійшлися по своїм місцям.

Дійство на полі розпочалося раніше, ніж сама гра. Дотримуючись традиції, що виникла на цьому Євро, кожне місто по-своєму зустрічає чемпіонат. Донецьк – шахтарська столиця України, місто, візитною карткою якого є футбольний клуб “Шахтар” – вирішив не вигадувати велосипед, а показав глядачам виставу, головними персонажами якої були гірники та вугілля. Дуже акуратна і навіть дещо зворушлива церемонія відкриття створила необхідний настрій, налаштувавши майже 50 000 глядачів до перегляду матчу фаворитів групи D.

Гра обіцяла стати шедевром – одним із перших на цьому чемпіонаті, а стала – розчаруванням, теж одним із перших. Видно було, що обидві команди більше стараються не програти, ніж виграти, тому грали занадто обережно і небезпечні моменти можна перерахувати на пальцях однієї руки.

От Джолеон Лескот забиває перший гол в матчі ударом головою після навісу Стівена Джерарда зі штрафного.

Джолеон Лескотт відкриває рахунок

От Самір Насрі зрівнює рахунок підступним ударом з-під захисника з кута штрафного.

Самір Насрі зрівнює рахунок

А от “найкращий французький актор” Франк Рібері випрошує штрафний удар.

Рібері вимагає штрафний

Фінальний свисток арбітра зареєстрував результативну, але нудну нічию Англії з Францією – 1:1. Ну а я відправився у Парк Щербакова, де розташована офіційна фан-зона Євро, щоб на власні очі серед тисяч вболівальників подивитися головний матч першого туру групового турніру – Україна-Швеція.

Те, що відбувалося на полі НСК Олімпійський, переповідати, думаю, не варто. Всі і так це чудово знають… Але те, що відбувалося в цей момент у Донецьку, я ніколи не забуду. Тридцять тисяч вболівальників усіх соціальних та вікових груп 90 довгих хвилин жили одним подихом – ми одначнсно зойкували з переляку і одночасно зітхали з полегшенням. Ми одночасно вибухнули нецензурною лайкою на 52-ій хвилині, і одночасно радісно закричали на 56-ій. А коли Шевченко забив переможний гол, тридцять тисяч присутніх злилися в єдиному пориві нескіченного щастя.

Перерва. Англійці щось шукають в інтернеті.

Слово “ейфорія” навіть близько не описує того, що відбувалося в цей момент у фан-зоні. Незнайомці обіймалися, наче давні друзі, приїжджі вболівальники – росіяни, італійці, французи та англійці – щиро вітали господарів чемпіонату із заслуженою перемогою в першому в їхній історії матчу у фінальній частині Чемпіонатів Європи (яка, до речі, стала іще й першою вольовою перемогою на цьому чемпіонаті), крики “Україно, вперед!”, які лунали протягом усього матчу, досягнули, мабуть, околиць міста, а в останні хвилини матчу українці дружно виконали національний гімн – і це було апофеозом дійства.

Півгодини після матчу. Вболівальники співають гімн.

Це був день, коли вся країна дихала одним повітрям – Карпати, Полісся, Наддніпрянщина, Крим, Донбас – сп’янілі від жаданої перемоги продовжували кричати “Україна” кожному зустрічному до самого світанку, і в думках кожного слово “українець” звучало гордо і з великої літери “У”.

Це той рідкісний випадок, коли слова неспроможні описати усіх емоцій. Я спробував, але розумію, що у мене нічого не вийшло. Але ті, хто там був, зрозуміють мене і без слів. Ті ж, хто чомусь не добрався ні до стадіону, ні до фан-зони, просто зобов’язані відвідати наступні матчі нашої збірної.

І – Слава Україні!